Яків Гай: вчений і викладач із В’язівка

Один з предків народився в гаю

     Народився Яків 3 квітня 1926 року у с. В’язівок Городищенського району у селянській родині. Його батько – Гай Гаврило Степанович (1905-1943) працював у місцевому колгоспі, а згодом на залізничному транспорті. Мати – Гай Єлизавета Григорівна (1903-1984) була колгоспницею. Яків ріс середнім сином у їхній родині. Його старший брат Сергій (1923 р.н.) в повоєнний час працював головним інженером служби СЦБ станції ім. Тараса Шевченка, нині пенсіонер, мешкає в м.Смілі. Менший брат Микола (1928-2003) – колишній робітник, інвалід праці, проживав у м. Городище.

   Гаврило Гай добре знав свій родовід і переказував його синам. На куток Заводянка у с. В’язівок їхні предки переселилися з м. Корсунь. Перше ім’я, яке достовірно знали в родині – це Іван Гай. За сімейним переказом це прізвище пішло від тієї події, що один із їхніх предків народився в гаю. Іван Гай з’явився на світ десь наприкінці ХVIIІ ст. Один із його синів – Павло народився приблизно у 1855 – 1858 роках і прожив до 1920 року. Павло був прадідом Якова Гая. Мав він чотирьох дітей: дочку Софію та синів Романа, Наума і Степана. Останній є дідом Якова. Мешкав він на тій же землі, на якій оселився їхній перший корсунський предок.

Заводянка – мальовничий куток дитинства

     Куток Заводянка, неначе хутір, знаходиться на певній відстані від основної, історичної частини села. Назва його походить від того, що перші мешканці поселилися за водою, за річкою Вільшанкою, на мальовничих її берегах.

     Яків Гай із захопленням і ностальгією згадував про своє довоєнне дитинство і «малу Батьківщину», навіть зберігся в родині невеликий спогад. В ньому він згадує про місце, де з берега завжди було видно рибу (окуньки, пліточки, карасики, линочки та безліч інших дрібних рибок), а під берегом можна завжди назбирати раків. Біля річки ріс великий кущ калини, рясно обвішаний тяжкими пучками червоних плодів, а далі були верби та осокори, які сягали до самого неба. Поруч річки була велика левада. Запах трави з цієї левади він відчував кожного разу коли про неї згадував.

     Біля левади завжди сіяли коноплі, капусту. Великі листки, що згортували капусту, бабуся Якова завжди в’ялила і цілий рік на них потім випікався хліб. Росли там і огірки, томати та інші овочі. Ця земля під час повені заливалась водою і Яків приходив до Вільшанки, де з радістю любувався розлитою метрів на 300-500 річкою.

     На жаль після 1937 року городи вкоротили і левади та верби відійшли до колгоспів. Верби та осокори почали вирубувати, бо треба було будувати колгоспні вози. Левади наказали зорати, і колись родюча земля перетворилась в ніщо. А далі сусідній кам’яний кар’єр почав насипати на колишніх левадах великі гори дрібного кам’яного відвалу, так мальовничу місцевість перетворили у пустелю.

   До Великої Вітчизняної війни Яків навчався спочатку в Заводянській неповно-середній, а потім в залізнично-дорожній середній школі станції ім. Тараса Шевченка, де закінчив 8 класів.

На війні служив сапером

     Влітку 1941 року Гаврило Гай був мобілізований в діючу армію. Проважаючи його на війну Яків не знав, що бачить батька в останнє. Лейтенант Гаврило Гай загинув на фронті в тяжких боях на Сіверському Донці 22 липня 1943 року.

     Під час німецько-фашистської окупації Яків із матір’ю перебував у В’язівку, а після звільнення села, в квітні 1944 року, був призваний в Червону армію. Брав участь у Великій Вітчизняній війні. Учасник бойових дій в складі саперного взводу 1225 стрілецького полку 369 стрілецької дивізії 2-го Білоруського фронту. Служив у саперній розвідці. Був поранений в квітні 1945 року під м. Бидґощем (Північна Польща, так званий «Данциґський Коридор»). Закінчив війну в травні 1945 року. Нагороджений орденом «Вітчизняної війни першого ступеня», медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «Жукова», 10 ювілейними медалями. Військова служба продовжувалась до квітня 1950 року.

     Вже в мирний час Яків Гай згадував, що як би там важко не було на війні, але солдати ніколи не втрачали почуття гумору, це розслабляло та знімало напруженість в тяжкі години. Син Олексій пригадує: «Коли перед 9 травня, запрошували в школу батьків ветеранів війни, всі розповідали про те як було дуже важко та страшно, а батько завжди розповідав смішні та кумедні історії які траплялися з бійцями, як жартували солдати. В класі завжди з задоволенням слухали батька і потім довго згадували ці розповіді».

43 роки університетського стажу

     Після служби в Радянській армії Яків Гай закінчив середню школу у м. Городище. В 1951 році вступив до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка на механіко-математичний факультет, який закінчив з відзнакою у 1956 році. Після закінчення університету працював спочатку асистентом, з 1966 року – старшим викладачем, а з 1971 року – доцентом кафедри математики та теоретичної радіофізики. Кандидатську дисертацію захистив у 1966 році.Область його наукових інтересів – наближені методи розв’язування інтегральних рівнянь.

     В творчому доробку вченого значна кількість наукових статей, наукових та навчально-методичних праць. Він є також автором ряду підручників: «Диференціальні рівняння» (спільно з Ляшко І.І., Боярчуком О.К., Калайдою О.Ф.), «Математический анализ» в 3-х томах (спільно з Ляшко І.І., Боярчуком О.К., Калайдою О.Ф.), «Математичный анализ в примерах и задачах» в 2-х томах, «Справочное пособие по математическому анализу» видане в Україні, В’єтнамі, Росії. Лауреат Державної премії УРСР 1989 року в галузі науки і техніки. Вийшов на пенсію у 1994 році.

     Лекції Яків Гай викладав українською мовою, яку добре знав, шанував і любив. Це не завжди мало розуміння у керівництва.

Викладач «від Бога»

     Так характеризують Якова Гая його колишні студенти. А таких було декілька тисяч, адже викладав він майже 30 років. Слухачами його лекцій в свій час були академік Л.А. Булавін, професори В.А. Макара, М.П. Куліш, І.П. Пінкевич, В.М. Ільченко, М.О. Боровий та інші. Сам Якій Гай навчався у професора Б.Я. Букреєва, який у свої 100 років ще читав лекції і з ним, вже як з колегою, вітався за руку.

     Як свого викладача, а потім колегу Якова Гая добре пам’ятає нинішній декан фізичного факультету Микола Володимирович Макарець. Згадує, що той був вибагливим і водночас добрим і справедливим викладачем. Індивідуально підходив до кожного студента. Вів особистий облік навчання в окремому блокноті. І це був своєрідний мікроархів за багато років.

     Микола Макарець, який працював з Яковом Гаєм понад 12 років на кафедрі пам’ятає, що саме Яків Гай був ініціатором створення фундаментального підручника з математичного аналізу. Москва довгий час зволікала з його виданням, бо він виявився кращий, ніж у російських вчених. Цей трьохтомник підняв на новий, більш якісний і сучасний рівень викладання математичного аналізу. Багато поколінь студентів користувалися ним і на сьогодні це видання не втратило своєї змістовності й актуальності.

Про особисте життя та добру пам’ять

     Із своєю майбутньою дружиною Яків Гай навчався разом в університеті, а по його закінченню вони побралися в 1956 році. Дружина більше 50 років (!) працювала викладачем в Київському інституті цивільного повітряного флоту (нині – Національний авіаційний університет).

   Син Олексій – єдина їхня дитина. У 1989 році закінчив геологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Працює в Державному спеціалізованому підприємстві на одній з керівних посад. Одружений, має сина. Його дружина працює викладачем в Національному авіаційному університеті.

   Яків Гай був надзвичайно інтелігентною та інтелектуальною людиною. Окрім математики цікавився історією України та всесвітньою історією, любив класичну музику, багато читав книжок і публіцистики, любив їздити на дачу, доглядати за садом.

     Добру пам’ять про Якова Гая нині бережуть близькі родичі, сусіди у В’язівку, колишні колеги та студенти. Микола Макарець так і говорить: «Яків Гай – це наша легенда!» Випускники фізичного факультету характеризують його як глибокоерудованого, веселого і доброзичливого викладача, до якого тягнулися студенти. Один із них, нині професор Тель-Авівського університету, пригадує таку історію, що якось під час лекції, яку читав Яків Гай, на підлогу упали два плафони, і вся аудиторія разом із ним посміялася з такої прикрості. Не дивлячись на всі важкості студентського життя тих часів, Яків Гаврилович залишився у його спогадах у вигляді почуття, яке він не може передати словами. «Гай – просто живий в моєму серці» – говорить він.

     Одному із своїх учнів, котрий його дуже любив і поважав, Яків Гай передрік, що той кине палити в 45 років. Проте сталося це на п’ять років раніше, якраз в той рік, коли Яків Гай відійшов у Вічність. Цей учень потім дуже сумував за «дідусем Гаєм». Так його неофіційно, з гумором і великою пошаною, називали на факультеті студенти.

     Рідні, близькі та знайомі завжди пам’ятатимуть цю надзвичайну людину.

                                                                             Микола Щербина, краєзнавець